Київ Сьогодні

Київ культурний: як креативні простори пережили чотири роки великої війни

За роки повномасштабної війни київські культурні простори змінили формати й умови роботи, долучилися до волонтерства та благодійних ініціатив. Попри обстріли, відключення світла й економічні труднощі, у столиці продовжують проводити фестивалі, концерти й виставки та відкривати нові мистецькі майданчики. 
Київ культурний: як креативні простори пережили чотири роки великої війни

За підсумками фестивального сезону 2026 року, події на «Платформі» відвідали 57 тисяч людей. На сценах виступили 75 артистів, а загальна сума зібраної підтримки становила 1,446 мільйона гривень. Організатори також повідомили, що розширили фестивальні маркети за участю українських малих бізнесів і залучили нові благодійні фонди.

Тему радості під час війни PinchukArtCentre виніс і на міжнародний рівень. У травні 2026 року в межах Венеційської бієнале відкрилася виставка «Still Joy — From Ukraine into the World», організована Фондом Віктора Пінчука та артцентром. До неї також увійшли свідчення, зібрані Глібом Стрижком, і роботи українських та міжнародних митців.

У перші тижні повномасштабного вторгнення в курильній кімнаті київського клубу Closer плели маскувальні сітки, а в майстерні виготовляли протитанкові їжаки. У червні 2026 року російський безпілотник пошкодив будівлю Мистецького арсеналу, проте вже за два тижні тут відкрили заплановану виставку. А на Подолі команда невеликої галереї «Кузня» монтувала експозицію взимку, попри холод і відключення світла.

Як культурні майданчики столиці пристосувалися до війни, чим живуть сьогодні та які проєкти реалізують — розповідаємо на прикладі шести київських просторів.

Артзавод «Платформа»: від гуманітарного штабу до великих фестивалів

У перші місяці повномасштабного вторгнення територія колишнього Дарницького шовкового комбінату, де працює артзавод «Платформа», перетворилася на гуманітарний штаб. Фестивалі та концерти поступилися місцем гуманітарній діяльності, а згодом артзавод почав поступово повертатися до звичного життя.

У травні 2022 року «Платформа» оголосила про повернення до роботи й пошук нових резидентів. На той момент тут уже діяли гуманітарний штаб, коворкінг і виробництва. Команда пропонувала приміщення під майстерні, склади та офіси, а також майданчики для проведення заходів і зйомок.

Поступово на «Платформу» повернулися й фестивалі. У 2024 році тут проводили події, присвячені українським традиціям, музиці та гастрономії, зокрема «Колодій. Коло Свароже» з виступами українських гуртів.

Тодішня керівниця артзаводу Олена Тарновська розповідала, що команда прагне поєднувати фестивалі з благодійними ініціативами та підтримкою підприємців, які беруть участь у маркетах і фудкортах.

Водночас територія артзаводу приймала події, присвячені безпосередньо досвіду життя під час війни. Так, 20 вересня 2025 року тут відбувся «Фестиваль думок», організований благодійним фондом «Схід SOS». Близько 500 учасників обговорювали життя в окупації, полон і репресії, мобілізацію, демографічну кризу та інші суспільні виклики.

У 2026 році на території артзаводу відбулося вісім фестивалів. П’ять із них команда організувала самостійно — це BeerFest, Picnic, два фестивалі Jumpalooza та «Гребля». Ще три події провели партнери: Laboratorium, SVET і Kyiv Tattoo Fest.

За підсумками фестивального сезону 2026 року, події на «Платформі» відвідали 57 тисяч людей. На сценах виступили 75 артистів, а загальна сума зібраної підтримки становила 1,446 мільйона гривень. Організатори також повідомили, що розширили фестивальні маркети за участю українських малих бізнесів і залучили нові благодійні фонди.

Тепер команда готується до наступного сезону. Серед планів на 2027 рік — оновлення сцени й території та пошук рішень для підтримки укриттів.

Мистецький арсенал: виставка після удару безпілотника

25 червня 2026 року в Мистецькому арсеналі мали відкрити виставку «Мерехтливі зв’язки. Український живопис на межі 90-х і тепер». У семи залах планували представити понад сотню творів 40 українських художників і художниць, зіставивши живопис кінця 1980-х — початку 1990-х із роботами сучасних авторів.

Однак за десять днів до відкриття, у ніч проти 15 червня, будівля постраждала внаслідок російської атаки безпілотниками. Через влучання ворожого БПЛА сталася пожежа, яка пошкодила покрівлю та горище лівого крила Старого арсеналу.

Команда опинилася перед питанням, чи проводити виставку взагалі. Зрештою відкриття перенесли на тиждень. Уже 2 липня відвідувачі змогли побачити «Мерехтливі зв’язки» у правому крилі будівлі.

За кілька тижнів до цієї атаки Арсенал приймав один зі своїх найбільших щорічних заходів — Книжковий Арсенал. У 2026 році фестиваль відбувся вчетверте за час повномасштабної війни й зібрав 27 тисяч відвідувачів.

У програмі було понад 240 подій: зустрічі з письменниками, дискусії, книжкові презентації, читання, концерти та перформанси. На ярмарку представили свої книжки 111 великих і 25 малих видавництв. Утім, повітряні тривоги вносили корективи: окремі заходи скасовували або скорочували, а деякі розмови продовжували вже в укритті.

У жовтні інституція звернулася до ще однієї теми — дорослішання під час війни. Спецпроєкт «Вибачте за тимчасові незручності» об’єднав три виставки, творчі майстерні, розмови й музичні події. Підлітки долучилися до програми як учасники та співтворці.

PinchukArtCentre: де шукати радість під час війни

Що приносить радість людині, яка пройшла через війну? Це питання стало відправною точкою виставки «Joy» («Радість»), що відкрилася в PinchukArtCentre у березні 2026 року.

Український ветеран морської піхоти Гліб Стрижко зібрав свідчення військовослужбовців і ветеранів, запитавши, що приносить їм радість сьогодні. Їхні відповіді стали частиною експозиції: архітекторка й художниця Богдана Косміна перетворила тексти на просторові об’єкти, які розмістили поряд із роботами українських та іноземних митців.

Серед учасників були Алевтина Кахідзе, Катерина Лисовенко, Анна Звягінцева, Роман Хімей і Ярема Малащук. А нідерландська художниця Сімоне Пост представила інсталяцію із солодощів.

Через ці роботи виставка досліджувала різні прояви радості — від безпосереднього задоволення до відчуттів, пов’язаних із близькістю, пам’яттю та життям під час війни.

У червні 2026 року артцентр відкрив іншу виставку — «Self-employed» («Самозайняті»). Цього разу увагу звернули на повсякденне життя молодих художників, яким доводиться шукати заробіток, робочі приміщення та можливості продовжувати творчість.

Поки тривала підготовка, Державна міграційна служба вимагала звільнити приміщення Інституту автоматики, де працювали десятки митців, зокрема учасники виставки. Ця ситуація стала одним із прикладів нестабільності, з якою стикається незалежна мистецька спільнота.

До проєкту запросили шістьох українських художників, які раніше не співпрацювали з артцентром. Їхні роботи можна було побачити навіть поза традиційними виставковими залами — на сходах, полицях, у нішах та підсобних приміщеннях.

Тему радості під час війни PinchukArtCentre виніс і на міжнародний рівень. У травні 2026 року в межах Венеційської бієнале відкрилася виставка «Still Joy — From Ukraine into the World», організована Фондом Віктора Пінчука та артцентром. До неї також увійшли свідчення, зібрані Глібом Стрижком, і роботи українських та міжнародних митців.

Closer: від волонтерства до повернення рейвів

На початку повномасштабного вторгнення київський клуб Closer на Нижньоюрківській припинив проводити вечірки й долучився до волонтерства. Приблизно через два тижні тут почали готувати їжу для волонтерів і людей, які потребували допомоги. Приміщення клубу використовували як склад медикаментів і продуктів, а також для навчань із тактичної медицини.

У курильній кімнаті плели маскувальні сітки, у майстерні зварювали протитанкові їжаки та пічки. На подвір’ї фарбували автомобілі для військових. У травні 2022 року команда повідомляла, що вже перегнала, перефарбувала й передала ЗСУ вісім автівок.

Співзасновник Closer Сергій Вель у розмові з The Village Україна розповідав, що в перші дні вторгнення команда вирішила переказати всі кошти з клубного рахунку на підтримку Збройних сил України.

У травні клуб також оголосив збір на 200 тисяч гривень, щоб оплатити електроенергію, закупити матеріали для маскувальних сіток і продукти та продовжити волонтерську роботу.

До танців Closer повернувся у жовтні 2022 року, відзначивши дев’ятий день народження трьома денними вечірками. Через комендантську годину звичний розклад довелося змінити. Замість нічних рейвів організатори проводили події вдень, іноді розділяючи їх на два дні з перервою на комендантську годину. Під час відключень світла використовували генератори.

Клуб також почав активніше залучати до програми українських артистів, частина яких після початку вторгнення залишилася в Києві. У 2022 році команда започаткувала фестиваль «На часі» з музичними виступами, маркетами, виставками сучасного мистецтва, лекціями та дискусіями. За словами Веля, проєкт створили, щоб підтримати українських митців під час війни.

У травні 2023 року повернувся й фестиваль незалежної музики «Стрічка», який Closer проводить із 2014 року. Цього разу його організували 20–21 травня, а всю програму перенесли на денний час, щоб не порушувати комендантську годину. Більшість учасників становили українські музиканти, хоча до Києва приїхали й шестеро іноземних артистів.

У 2026 році «Стрічка» відзначила 12-річчя. Фестиваль відбувся 16–17 травня на території колишньої стрічкоткацької фабрики. На семи сценах виступили понад 50 артистів, зокрема 11 закордонних музикантів. Серед них — німецька диджейка Lena Willikens, французькі артисти Tau Car та Maxime dB й італієць Trent.

«Кузня»: виставки в будинку без центрального опалення

У січні 2026 року команда подільської галереї «Кузня» монтувала групову виставку More Color. Надворі стояли сильні морози, у Києві вимикали електроенергію, а в будівлі галереї немає центрального опалення. Директорка простору Тетяна Тадай згодом жартувала в інтерв’ю Суспільне Культура, що дала б цій виставці нагороду за витримку.

«Кузня» працює в будівлі 1900 року на Нижньому Валу, 37/20. Колись тут справді розташовувалася кузня, а згодом будинок потрапив до української літератури: саме тут, за сюжетом роману Валер’яна Підмогильного «Місто», мешкав Степан Радченко.

У травні 2024 року в будівлі відкрили мистецький простір, який об’єднав галерею, кав’ярню та бібліотеку. Після тимчасового закриття «Кузня» відновила роботу з новою командою на чолі з Тетяною Тадай.

Серед пріоритетів галереї — підтримка українських художниць, дослідження наївного мистецтва та розвиток культури колекціонування. У червні 2026 року тут відкрили виставку «Наїв з Путивлю» художниці Катерини Кобилякової, яка померла у 2022 році.

За словами Тадай, команда досліджувала творчість Кобилякової під час експедиції на Сумщину разом із кураторкою Лізою Фанагей. Родина художниці надала роботи для виставки та дозвіл на їхній продаж і формування колекції, яку в майбутньому можна буде передати місцевому державному музею.

Утримання галереї в історичній будівлі потребує постійної уваги. Крім відсутності центрального опалення, команда має стежити за станом споруди, зокрема за тріщинами та викривленнями.

«Кузня» заробляє на продажу напоїв, мистецьких робіт і незалежних видань. Окремі виставки отримують грантову та донорську підтримку.

Хоча виставки в галереї вже розписані до кінця року, детальну програму команда планує на два-три місяці вперед. За словами Тадай, такий підхід дає змогу враховувати невизначеність, зокрема щодо роботи взимку.

The Naked Room: як переїзд став нагодою зробити галерею доступнішою

У 2026 році галереї The Naked Room довелося залишити приміщення на Рейтарській через зростання вартості винаймання. За словами співзасновниці галереї Марії Ланько, ціни на вулиці, яка стала символом нового креативного Києва, продовжували підвищуватися попри погіршення безпекової та економічної ситуації.

Зрештою команда мусила поступитися місцем комерційно вигіднішим проєктам. Спочатку переїзд сприймали як загрозу існуванню галереї, однак нове приміщення вдалося знайти зовсім поруч — приблизно за 100 метрів від попереднього, на Золотоворітській, 2-А.

Воно виявилося просторішим і дало змогу передбачити умови для відвідувачів із різними потребами. У заяві на сайті The Naked Room Марія Ланько звернула увагу на брак доступних виставкових просторів у Києві. Тому під час реконструкції команда поставила за мету зробити нову галерею безбар’єрною. Фінансово облаштування підтримала компанія Kiss My Apps.

14 серпня 2026 року галерея відкрилася на новому місці персональною виставкою Каріни Синиці «Антологія». До експозиції увійшли її живописні та графічні роботи, переважно створені у 2024–2025 роках.

Художниця звернулася до міських ландшафтів Харкова, Дніпра та Києва — вулиць, дворів, житлових будинків і рослин, що проростають серед забудови. Більшість творів вона створила в Харкові. Окрему роботу Синиця виконала безпосередньо в новому приміщенні галереї.

The Naked Room зберегла свій основний напрям — персональні виставки сучасних українських художників. Водночас команда планує шукати нові способи співпраці з митцями, які служать у ЗСУ або працюють в оборонній галузі й не завжди мають достатньо часу та ресурсів для творчості.

У новому приміщенні також відкрився корнер «Книжки і Пляшки», який поєднав бар із книжковою зоною. Тут представлені артбуки, видання про мистецтво, архітектуру, дизайн, фотографію, філософію, українська та перекладна література.

За роки повномасштабної війни київські культурні простори змінили формати й умови роботи, долучилися до волонтерства та благодійних ініціатив. Попри обстріли, відключення світла й економічні труднощі, у столиці продовжують проводити фестивалі, концерти й виставки та відкривати нові мистецькі майданчики.

Окреме місце в культурному житті столиці посідає електронна сцена. Про київські клуби, зокрема Closer, ∄ та BRUKXT, а також формації, що організовують рейви, розповідаємо в добірці «Рейв-вечірки Києва: формації та клуби, за якими варто стежити».

Фото: артзавод «Платформа», галерея «Кузня», Мистецький арсенал, PinchukArtCentre, Closer, The Naked Room

Читати далі