Після російських атак вона приїжджає туди, де в будинках вибиті вікна, немає світла, води й газу, а мешканці ще не знають, із чого починати відновлення. Катерина Терехова координує «підлеглих» волонтерів, будматеріали, польову кухню та перші аварійні роботи — щоб люди в пошкоджених будинках могли пережити найважчі дні після удару.
«Зазвичай у перший день після прильоту, є купа організацій типу «Червоного Хреста», World Kitchen Program, які з усесвітніми бюджетами приїжджають і годують постраждалих і ДСНС. 1 день. Ми працюємо сьогодні ось уже четверту добу. Бо цьому будинку пощастило — його ракета тільки черканула. Але досі немає ні світла, ні газу, ні води — і не скоро буде. По району прилетіло дуже багато — тут дуже багато осередків ураження. Тільки навколо нашої локації — 40 плюс будинків. І, звичайно, це комунальна катастрофа», — пояснює Катерина Терехова.
Від ресторанного менеджменту до роботи на місцях ударів
Катерина — киянка донецького походження. У Києві вона живе майже 30 років і давно називає його своїм містом. До повномасштабної війни вона працювала в ресторанно-клубній індустрії та фестивальному менеджменті — керувала командами, запускала заклади й відповідала за складні процеси всередині великих просторів.
«Я більше не бачу себе в комерційній сфері. Хочу й надалі пов’язувати свою діяльність із допомогою людям, дітям в Україні та моєму Києву. Волонтерство — це мій спосіб життя, моя професія, моя відповідальність і те, де я реалізовую себе найбільше. З 2022 року для мене принципово, щоб уся моя робота приносила реальну користь людям», — каже Катерина.
Її довоєнний досвід виявився важливим уже під час великої війни. Катерина не просто працювала із сервісом чи командами — вона часто запускала заклади з нуля або брала участь у їхній реконструкції.
«Майже кожен заклад, у якому я працювала, я або будувала з нуля, або реконструювала. Ми переплановували простори, оптимізували кухні, вентиляцію, інженерні мережі, змінювали логістику роботи. Я завжди любила починати проєкти з нуля. Мені було важливо знати будівлю до найдрібніших деталей: де проходить електрика, водопостачання, каналізація, вентиляція. Колись я пояснювала це тим, що керівник має знати свій об’єкт настільки добре, щоб у будь-якій надзвичайній ситуації самостійно все безпечно вимкнути, закрити заклад і вивести людей. Тоді мені навіть на думку не спадало, що одного дня війна зробить ці знання життєво необхідними», — розповідає вона.
Волонтерити Катерина почала ще під час Євромайдану. Тоді вона керувала закладом неподалік і облаштувала там місце, де мітингувальники могли зігрітися та отримати допомогу. Також купувала будівельні матеріали для барикад, лопати, пилки та інші необхідні речі. Після початку російської агресії у 2014 році відправляла генератори й будматеріали військовим.
А 24 лютого 2022 її життя повністю змінилось. Спершу активістка за кілька діб збудувала (!) кухню для 1200 військових, які захищали київський аеропорт.
Зараз уся її діяльність благодійна. Вона опікується трьома закладами для дітей з інвалідністю, створила на Закарпатті прихисток для родин ВПО та координує гуманітарний склад Help Mukachevo, який досі отримує вантажі з Німеччини. Але головний напрям її роботи сьогодні — реагування на наслідки російських обстрілів у Києві.
«Саме цьому сьогодні я присвячую найбільше часу та сил. Це напрям, який з’явився вже під час повномасштабної війни і став важливою частиною мого життя», — каже Катерина.
«Є ціла схема роботи»
Ми зустрічаємо Катерину на об’єкті після масованої атаки. На четверту добу після удару завали і сміття вже розібрали, але не всі вікна та двері в будинку закриті. Катерина координує пункти напилу матеріалів, які сама організувала, розподіляє волонтерів і часом пояснює порядок робіт навіть будівельникам. Поговорити з нею бодай п’ять хвилин складно: її постійно хтось кличе.
«Ми зазвичай ставимо кілька точок, де ми займаємося саме напилом під розміри вікон. Є ціла схема роботи. Реєструємо заявки від мешканців, розподіляємо волонтерів, щоб вони йшли на заміри вікон. Із замірами вони вертаються на пилораму: видають переліком список квартир, розміри, скільки напилять. Пилорама пиляє, волонтери забирають, ідуть по квартирам зашивати вікна, двері. Паралельно ми прибираємо у квартирі все, що зруйноване — стіни, вікна… Зараз у декілька під’їздів ми не можемо заходити, бо там спочатку треба зробити укріплення несучих конструкцій, щоб він не склався повністю», — пояснює Катерина.
Ідеться про будинок, у який влучила ракета. Вона пройшла крізь нього й розірвалася. Будинок цегляний, і саме це, каже Катерина, допомогло йому вистояти.
«Так. Також достатньо стійкі будинки з монолітно-бетонним каркасом. Цей матеріал може частково постраждати від вогню, але часто вистоює. Він має і пластичність, і міцність. Такі будинки не складаються так, як панельні, що ми бачили після попередніх обстрілів», — говорить вона.
На перший погляд здається, що Катерина має профільну будівельну освіту. Але це не так.
«Профільної будівельної освіти в мене немає. За освітою я — практичний психолог, хоча університет свого часу не закінчила. Тому мені самій інколи складно пояснити, звідки в мене ця здатність швидко читати креслення, розуміти інженерні схеми чи орієнтуватися в будівельних процесах. Я жартую, що це, мабуть, якийсь подарунок із попереднього життя.
Повномасштабна війна лише показала мені, навіщо всі ці вміння були в моєму житті. Саме вони сьогодні дозволяють мені ефективно організовувати аварійно-відновлювальні роботи, працювати на будівельних майданчиках і допомагати людям повертатися до своїх домівок після російських обстрілів», — каже Катерина.
Після масованого удару по «Охматдиту», Лук’янівці та Голосіївському району влітку 2024 року Катерина не пропустила жодної великої атаки на Київ, після якої була потрібна допомога мешканцям пошкоджених будинків. За її словами, єдиний район, де команда ще не працювала безпосередньо на ліквідації наслідків руйнувань житла, — Оболонь.
Постійний кістяк її команди швидкого реагування — близько 200 людей. Це волонтери, які приїжджають майже після кожної масованої атаки.
«Кількість волонтерів залежить від масштабу трагедії. Чим більші руйнування, тим більше людей відгукується на заклик про допомогу. Усі ми дуже різні. Але нас об’єднує спільне бажання допомагати. Найбільше мене надихає молодь.
Саме молоді хлопці та дівчата стали однією з головних рушійних сил нашої команди. Багато хто з них ще студенти, хтось лише нещодавно закінчив школу. Це звичайні молоді люди: вони жартують, лаються, курять вейпи, після важкого дня можуть піти з друзями на каву чи зустрітися в барі. Але коли стається біда, вони першими приїжджають допомагати незнайомим людям. Саме вони дають мені найбільшу надію. Коли працюєш поруч із такою молоддю, дуже чітко розумієш: у нашої країни є майбутнє. І воно буде в надійних руках», — говорить Катерина.
Команда Катерини співпрацює з ДСНС та координаторами з КМВА. Після кожного обстрілу саме вони виїжджають на гарячі локації та оцінюють масштаби пошкоджень.
Як працює команда після обстрілу
Ми зустрічаємо Катерину на об’єкті після масованої атаки. На четверту добу після удару завали і сміття вже розібрали, але не всі вікна та двері в будинку закриті. Катерина координує пункти напилу матеріалів, які сама організувала, розподіляє волонтерів і часом пояснює порядок робіт навіть будівельникам. Поговорити з нею бодай п’ять хвилин складно: її постійно хтось кличе.
«Ми зазвичай ставимо кілька точок, де робимо напил під розміри вікон. Є ціла схема роботи. Спочатку реєструємо заявки від мешканців, потім розподіляємо волонтерів, які йдуть на заміри. Із замірами вони повертаються на пункт напилу: передають список квартир, розміри й кількість матеріалу. Після цього матеріали нарізають, волонтери їх забирають і йдуть по квартирах закривати вікна та двері. Паралельно ми прибираємо все, що зруйноване. У кілька під’їздів зараз не можемо заходити — спочатку там треба укріпити несучі конструкції, щоби будинок не склався повністю», — пояснює Катерина.
Ідеться про будинок, у який влучила ракета. Вона пройшла крізь нього й розірвалася. Будинок цегляний, і саме це, каже Катерина, допомогло йому вистояти.
«Так. Також достатньо стійкі будинки, у яких колонадний монолітно-бетонний фундамент. Цей матеріал може частково постраждати від вогню, але часто вистоює. Він має і пластичність, і міцність. Такі будинки не складаються так, як панельні, що ми бачили після попередніх обстрілів», — говорить вона.
На перший погляд здається, що Катерина має профільну будівельну освіту. Але це не так.
«Профільної будівельної освіти в мене немає. За освітою я практичний психолог, хоча університет свого часу не закінчила. Тому мені самій інколи складно пояснити, звідки в мене здатність швидко читати креслення, розуміти інженерні схеми чи орієнтуватися в будівельних процесах. Я жартую, що це, мабуть, якийсь подарунок із попереднього життя.
Повномасштабна війна лише показала мені, навіщо всі ці вміння були в моєму житті. Саме вони сьогодні дозволяють мені організовувати аварійно-відновлювальні роботи, працювати на будівельних майданчиках і допомагати людям повертатися до своїх домівок після російських обстрілів», — каже Катерина.
Після масованого удару по «Охматдиту», Лук’янівці та Голосіївському району влітку 2024 року Катерина не пропустила жодної великої атаки на Київ, після якої була потрібна допомога мешканцям пошкоджених будинків. За її словами, єдиний район, де команда ще не працювала безпосередньо на ліквідації наслідків руйнувань житла, — Оболонь.
Постійний кістяк її команди швидкого реагування — близько 200 людей. Це волонтери, які приїжджають майже після кожної масованої атаки.
«Кількість волонтерів залежить від масштабу трагедії. Чим більші руйнування, тим більше людей відгукується на заклик про допомогу. Усі ми дуже різні. Але нас об’єднує спільне бажання допомагати. Найбільше мене надихає молодь.
Саме молоді хлопці та дівчата стали однією з головних рушійних сил нашої команди. Багато хто з них ще студенти, хтось лише нещодавно закінчив школу. Це звичайні молоді люди: вони жартують, лаються, курять вейпи, після важкого дня можуть піти з друзями на каву чи зустрітися в барі. Але коли стається біда, вони першими приїжджають допомагати незнайомим людям. Саме вони дають мені найбільшу надію. Коли працюєш поруч із такою молоддю, дуже чітко розумієш: у нашої країни є майбутнє. І воно буде в надійних руках», — говорить Катерина.
Команда Катерини співпрацює з ДСНС та координаторами з КМВА. Після кожного обстрілу саме вони виїжджають на гарячі локації та оцінюють масштаби пошкоджень.
«Перші години після удару — це час рятувальників. Вони деблокують людей, гасять пожежі, шукають загиблих і надають допомогу пораненим. Ми використовуємо цей час, щоб трохи перепочити після безсонної ночі в укритті, поснідати, зібрати команду й підготуватися. Після цього повідомляємо в соцмережах, скільки потрібно волонтерів і яка саме допомога потрібна. Найчастіше це люди, вода, кава, енергетики, їжа та будівельні матеріали. Здебільшого будматеріали ми купуємо власними силами — завдяки пожертвам людей і підтримці бізнесу», — пояснює вона.
Як кожен із нас може допомогти?
Найбільша Катіна мрія зараз — власний склад будматеріалів. Це дозволило б швидше реагувати після обстрілів і не залежати щоразу від складної логістики та пошуку матеріалів у момент, коли допомога потрібна негайно.
«Допомогти нам можна по-різному. Якщо у вас є приміщення площею хоча б 50–100 квадратних метрів, яке можна було б використовувати як склад, — це була б для нас неоціненна підтримка. Якщо ви можете передати будівельні матеріали або допомогти з їх закупівлею — це теж величезний внесок», — каже Катерина.
Матеріальна допомога — не єдиний спосіб долучитися. Після обстрілів Катерина публікує в соцмережах конкретні запити: скільки потрібно людей, які матеріали чи речі потрібні на локації та яка допомога актуальна саме зараз.
«Ми завжди чесно пишемо, що саме потрібно в конкретний момент. Кожен може долучитися в той спосіб, який йому під силу», — говорить вона.
Фото: Роман Чигринець
