У ніч проти 24 травня росія застосувала проти Києва понад 50 ракет та близько 700 БпЛА різних типів. Станом на 6:35 масована повітряна атака триває.
Такі повідомлення кияни читають уже понад чотири роки. Хоч не щоночі столиця чи інші міста, віддалені від лінії фронту, переживають настільки масовані атаки, але сирени, вибухи й повідомлення про руйнування давно стали частиною воєнної реальності.

За інформацією КМДА, на кінець 2025 року в Києві пошкоджено 2697 житлових багатоповерхівок, 140 приватних будівель, 56 закладів охорони здоров’я, 314 освітніх закладів та інші об’єкти інфраструктури.
Годинник вистояв — непереможна Лук’янівка
Серед цих пошкоджених місць — Лук’янівка, щільний район неподалік центру Києва. Тут поруч існують метро, ринок, житлові квартали, офіси, торговий центр і великий промисловий комплекс заводу «Артем» із дзеркальним офіс-центром «Лувр».

До повномасштабної війни ця частина міста жила своїм звичним ритмом: люди виходили з метро, купували продукти на Лук’янівському ринку, заходили до ТЦ «Квадрат», поспішали на роботу або додому.


Тепер Лук’янівка стала однією з найпомітніших ран Києва. По цій локації росія била знову і знову: до 2026 року тут зафіксували п’ять атак. Тільки району вдавалося більш-менш відновитись — знову влучання.










Ми знімаємо Лук’янівку 20 травня 2026 року. Під час роботи лунає сигнал повітряної тривоги. Кажу фотографу: треба ховатися, раптом саме зараз знову прилетить? Він відповідає: працюємо, часу затримуватися немає, сім’я чекає вдома.
Страшно.
Вітражі станції метро закриті фанерою. Для Києва метро давно стало не лише транспортом, а й укриттям під час атак. Над ТЦ «Квадрат» досі видно напівзруйнований годинник. Саме його Роман хотів зафільмувати як символ: тут вилітали вікна, спалахували пожежі, змінювався цілий квартал — а годинник залишився на місці.

Ми вдивляємося у порожні віконні прорізи «Артему». За ними видно клапті колишнього інженерного життя — подекуди штори, робочі столи й лампи, стелажі із загадковими коробками.


Того разу поруч обійшлося без ударів. Але за чотири доби Лук’янівка знову опинилася під атакою. Вестибюль метро постраждав настільки, що люди, які ховалися в підземці, опинилися в небезпеці через задимлення. Ринок був знищений. «Артем» і «Лувр» втратили ще більше вікон. «Квадрат» згорів. А годинник усе-таки вистояв.
Та в цій історії пощастило не всім.
Втратила матір і сина через війну — і майже втратила дім
Театральна режисерка Наталя народилася й усе життя прожила в родинній квартирі в Шевченківському районі, у центрі Києва. Після початку повномасштабної війни вона втратила роботу, матір і сина. У ніч проти 24 травня Наталя майже втратила ще й дім.

«У мами була онкохвороба. На початку великої війни, коли Київ був майже в оточенні, і ще деякий час після цього ми втратили можливість продовжувати терапію. Син мав інвалідність через аутизм і супутні хвороби. Його серце в прямому сенсі не витримало всього горя, яке війна принесла багатьом людям.
Він усе бачив по телевізору і мріяв піти в ЗСУ, щоб усіх захистити. Я пояснювала йому, що за станом здоров’я йому не можна.
Тому, коли днями в наш багатоповерховий будинок влучила ракета, я навіть не злякалася. Ми з чоловіком сиділи в коридорі, і я просто дивилася, як вона летить. Я бачила й чула ракети та вибухи багато разів. Але цього разу виявилося, що ракета летить на нас.
Нам пощастило, що вона влучила в дах сусіднього під’їзду. Значна частина вибухової хвилі пішла вгору, у повітря. Але п’ятий під’їзд тепер непридатний для життя, і невідомо, чи його взагалі можна буде відновити», — розповідає Наталя.

Культурні рани
На початок 2026 року в Києві зафіксували близько 150 об’єктів культурної спадщини, пошкоджених унаслідок російських обстрілів. Серед них — Будинок Якова Гретера, зведений 1882 року. Це була одна з останніх історичних споруд старої Шулявки.
Вона змогла пережити 143 роки і Другу світову війну, але московити її зруйнували.
Під час останньої масованої атаки на Київ пошкоджень зазнали ще близько дев’яти культурних об’єктів. Серед них — Музей Чорнобиля, Головпоштамт, Національний художній музей України, книгарня «Наукова думка», Міжнародний центр культури і мистецтв, готелі «Україна» і «Дніпро», бібліотека імені Ярослава Мудрого та Український дім.


«Ми лікуємо ці рани»
Життя триває, а рани міста поступово закривають — фанерою, плівкою, тимчасовими конструкціями, роботою волонтерів і рішучістю мешканців залишатися вдома.
Наталя радіє, що її будинок вистояв, а під’їзд, у якому вона живе, поки що не визнали непридатним для життя. Є шанс, що він втримається після укріплення тримальних конструкцій, яке мешканцям пообіцяли провести якнайшвидше.
Та поки в будинку немає світла, газу, води й каналізації. Мешканці вдячні волонтерам: ті розгорнули поруч польову кухню, встановили у дворі біотуалети, допомагають закривати вибиті вікна ОСБ-плитами та плівкою.
У ту ніч у Києві загалом було пошкоджено близько 50 локацій. Це сотні житлових будинків, об’єктів інфраструктури й міських просторів. Волонтерка Катерина Терехова, яка допомагала організувати побутову підтримку для постраждалих на Лук’янівці, розповідає, що лише в Шевченківському районі пошкоджень зазнали близько 80 будинків.

Знищення ТЦ «Квадрат» і Лук’янівського ринку стало одним із найпомітніших символів цієї атаки. Але за фасадами й торговими рядами — сотні квартир, у яких люди втратили вікна, двері, речі, відчуття безпеки й звичний побут.
Координатор київського осередку добровольчого будівельного батальйону «Добробат» Василь Лиманинець розповідає, що після обстрілів 24 травня їхні волонтери працювали майже тиждень — із восьмої ранку до пізнього вечора.
«На жаль, доводиться обирати об’єкти, де найбільше потребують нашої допомоги. Попри велику кількість волонтерів — у Києві в нас наразі 1700 людей — їх не вистачає, щоб працювати на всіх об’єктах одночасно. Станом на 25 травня ми закрили понад 200 запитів. Це понад 200 квартир: вікна, прибирання, зашивка ОСБ і плівка», — розповідає Василь.
У «Добробаті» працюють люди різного віку й професій — від айтішників до фахових будівельників. Та після таких атак найбільше бракує саме тих, хто має будівельні навички й може швидко закривати вибиті вікна та двері.





Василь пригадує, що від початку повномасштабного вторгнення їхня команда працювала на сотнях об’єктів у Києві.
«Усе це величезні рани для столиці. Але ми лікуємо ці рани. Ми стараємося з усіх сил, щоб усі ми й надалі могли жити в цьому красивому місті», — каже він.



Не всі рани виліковні: трагедія на Харківському масиві
У будинку Наталі тепер немає світла, води, газу й каналізації. Але, як сказав один із її сусідів, мешканцям усе одно пощастило: ніхто не загинув.
Будівельники пояснюють це конструкцією будинку: він цегляний і має міцний фундамент. Не всі київські будинки витримують удари так само.
Десятьма днями раніше в іншому районі Києва сталася трагедія. Під час чергового обстрілу крилата ракета Х-101 влучила в 9-поверховий панельний будинок. Під’їзд, у якому вона розірвалася, обвалився, наче картковий. Під завалами загинуло 24 людини.

Біля будинку виник стихійний меморіал. Кияни приносять туди квіти й дитячі іграшки. Фотограф Роман зупиняється біля нього зі сльозами на очах: серед загиблих була дівчинка, яка навчалася в одній школі з його донькою. Того дня загинули ще двоє дітей.



Фото: Роман Чигринець